на главную карта сайта обратная связь
 
Лугансктепловоз
неофициальный сайт
Новости завода

Сяйво добра її особливих Ікон

Які в неї дивовижні, ясні волошкові очі, дивишся в них і здається, що уся оксамитова блакить небосхилу сяє в її теплому, доброзичливому погляді. Мабуть, недаремно Господь дарував цій людині чуйну прекрасну душу, людяність та велике, добре серце, як справжнім скарбом, наділив даром талановитого живописця та лікаря, здатністю відчувати міру людських страждань, зцілити тіло та душу ближнього,

Віра Іванівна Гладкая - відома колядівська майстриня-вишивальниця. Як справжній художник-іконописець відтворює у яскравих фарбах або різнобарвних фресках лики святих, вона вміє вишити на полотні звичайними нитками святі образи, які від дотику її старанних рук перетворюються на особливі ікони, вони своєю красою не поступаються справжнім. А ще ця жінка - народна знахарка, силою своєї віри, душевними молитвами вона лікує людей від хвороб.

Звідки в неї ця чудодійна сила, ця надзвичайна чуйність та прозорливість? Мабуть, тому, що її життя було нелегким, багато випробувань довелося пережити цій жінці.

Народилася Віра в 1940 році в місті Луганську, незабаром почалася Велика Вітчизняна війна. Батько її пішов на фронт добровольцем, і відтоді не було від .нього ніякої звістки, навіть похоронки не прийшло. А мати в 1943 році померла при важких родах, коли Вірі не виповнилось ще й трьох років. Залишилася дівчинка круглою сиротою. На деякий час взяла її до себе рідна тітка Марія, була вона здоровою, сильною духом жінкою, по господарству поралася вправно, вирішила, що й Віру зможе виростити, як рідну доньку. Зовсім скоро прийшли до міста німецькі загарбники, почали хазяйнувати на людських подвір’ях, забирати молодих хлопців та дівчат у полон, відсилати до Німеччини. Тітка ні за що в житті не хотіла бути зрадницею свого народу, та ще в неї на руках була маленька сиротиночка, на кого ж вона її покине. І тоді Марія прийняла страшне рішення. Якось на світанку, коли сонячні промені тільки-но почали несміливо світити на стомлену землю, вона потайки вийшла з хати надвір. Узявши сокиру, почала рубати дрова, раптом нібито випадково зробила хибний рух, і гостре лезо з розмаху роздробило білу жіночу ногу аж до самої кістки. Звичайно, після цього покалічену жінку не взяли до Німеччини. Але присутність фашистів у місті була нестерпною для всіх, і далі маленькій Вірі залишатися у тітки було неможна. Тоді її дід Абрам Миколайович та бабуся Євдокія Олексіївна Бондарі, незважаючи на те, що вже виростили сімох дітей, двоє з яких відправили на війну, взяли до себе маленьку онуку. Абрам Миколайович був учасником Першої Світової війни і повернувся з неї інвалідом. Скільки довелося пережити бідним людям, доки якось лютневим морозним вечором дідусь не посадив маленьку онуку на санчата, і Бондарі разом з одинадцятилітньою донькою Галею та старенькою прабабусею Параскою пішли пішки на північ від міста, туди, де німців ще не було. Один Господь знає, як вижили. Не зважаючи на страшні часи поневірянь, злиднів та тяжких втрат, наші люди не загубили доброту сердець, тому знедолена сім’я Бондарів в кожній хаті знаходила тимчасовий притулок. Потім ще довго вони жили на квартирах, доки змогли купити дім у селі Колядівка Новоайдарського району.

Після війни Бондарі отримали дві похоронки на обох синів. Ніякими словами не можна було передати материнське горе. Але чи тому, що старенька мати відмовлялась довгий час вірити в це, чи завдяки її старанним молитвам молодший - Іван повернувся додому, він був без руки, але живий! В ці ж роки, ще коли маленькій Вірі було тільки шість, їй доводиться пережити ще одне потрясіння. Її завжди чуйний дядько з якихось своїх благодійних міркувань і чомусь потайки від рідних вирішив віддати племінницю у притулок. Віра ще цього не розуміла, з усією дитячою наївністю вона вірила, що її чекає щось дуже гарне. Синьоока маленька лялечка безтурботно гралася, сидячи на зеленій траві біля хати. Побачивши неподалік діда, вона радісно побігла в його обійми і з усмішкою розповіла йому новину. Вмить лице старенького змарніло, руки затрусилися, сильніше притуляючи до себе маленьку онуку. В його очах заблищали сльози: “Ніколи, чуєш, ніколи, поки я живий, поки моє серце б’ється у грудях, я тебе нікому не віддам”. Маленька дитина завмерла, мов поранена пташечка: “Дідусю, я не хочу до дитбудинку”, - тихо прошепотіла… І справді дідусь дотримав слова. Віра виросла у них, як рідна дочка. В сім’ї їй ніколи не бракувало тепла та любові. У сільській школі дівчинка закінчила сім класів, і потім у 1958 році - Луганське ПТУ, де здобула професію швачки. А коли повернулася додому, зустріла свою долю - Дмитра Васильовича Гладкого, який працював обліковцем у радгоспі. Одружились. Віра Іванівна деякий час працювала на фермі телятницею, а потім двадцять років комірником у господарстві.

Ще з дитинства майбутня рукодільниця привчилась вишивати, сидячи з бабусею при тьмяному світлі гасавої лампи, вимальовувала на хустинці барвистими нитками свої перші гарні квіточки та візерунки. А згодом, скільки їх було згодом цих вишитих хустинок, рушників, скатертин і навіть ікон, які Віра Іванівна почала вишивати відносно не так давно, на початку дев’яностих.

Немов живі, в обрамленні святого сіяння, дивляться вони з полотен своїм проникливим поглядом, ніби зазирають у потаємніші куточки твоєї душі.

- Вони для мене, дійсно, як живі, - говорить Віра Іванівна. - Культура - це душа народу, - стиха продовжує вона, - а скільки років цю душу катували, гнобили? В радянські часи, коли церква була відокремлена від соціального життя нашого суспільства. Господні заповіді: “не вбий”, “не вкради” - ці вікові традиції народної духовності були замінені комуністичними гаслами, прикриваючись якими, нерідко відмовлялися від чудових витворів українських митців, якщо вони не вкладалися у звичні рамки політичних доктрин. Слава Богові, ці часи минули і наша рідна Батьківщина вільна. Але тепер ми бачимо іншу небезпеку. Не тільки наші вітчизняні ринки заповнив низькопробний іноземний ширвжиток, він поглинув й душі багатьох. Життя зараз стало зовсім складним. Гроші зробилися мірилом усього. Як же нам виховувати своїх дітей та онуків, коли з екранів телевізорів та сторінок газет щоденно тільки і дізнаєшся про вбивства та інші злочини, які кояться заради грошей? Підростаючому поколінню потрібні нові ідеали. Створити їх можна лише на основі збереження та розвитку наших українських народних промислів та мистецтв. Культурне виховання дітей у дусі національних традицій не дасть їм очерствіти, зробитись жорстокими їх душам, допоможе вирости гідними громадянами своєї Батьківщини. Якщо Господь дасть сили, - посміхається Віра Іванівна, - хочу восени зайнятися рукоділлям з дівчатами-школярками, навчити їх тому, що сама вмію. Хай цвітуть гарні візерунки на рушниках, хай не забувають дівчата наших традицій. Ось і моя онука Маргарита чудові серветки вишиває. Душа в мене радіє, що така рукодільниця росте. Я впевнена, що людина, яка своєю душею доторкнулася до прекрасного світу народного мистецтва, вклала в свій витвір частинку сердечної теплоти, ніколи не стане несправедливою та жорстокою, а навпаки буде нести це добро та тепло душі людям. Я гадаю, що, мабуть, це і зветься тією Красою, яка врятує світ.

Свої прекрасні витвори Віра Іванівна ніколи не продавала, бо вважає, що не можна виміняти на гроші людську віру. То ж вона просто дарувала свої роботи людям добрим від щирого серця. Її вишивки, зроблені з високою майстерністю, не бачили великих виставок та конкурсів, адже тоді, мабуть, по праву ім’я цієї майстрині було б відоме не тільки мешканцям нашого району. Будемо сподіватися, що скоро воно так і буде.

А здатність допомагати хворим ця незвичайна жінка відчула у
60-х роках. Не можна сказати, що свої здібності до цілительства В.І. Гладкая виявила випадково.

- Я ніби знала, що ця сила зріє в моїй душі, і колись настане час - я зможу допомагати хворим. Господь направив мене й укріпив в моїй вірі, - каже літня жінка, й добра привітна усмішка сяє на її обличчі.

І ось мрія втілилася у життя. Може, це трапилось досить незвично, та, врешті-решт, що тут незвичного. Ми знаємо, як боляче, коли на наших очах гине улюблена нами істота, нехай це не людина, а домашня тварина, до якої ти відчуваєш прихильність всією душею. Тобі кажуть: хворий безнадійно, нічого не поробиш, тільки ти не віриш, до останньої хвилини чекаєш дива. Таке було і з Вірою Іванівною. Захворіла у неї корова - улюблениця, утворилася на її вимені велика пухлина. Досвідчені люди казали - треба зарізати, бо діла вже з неї не буде, але господиня відмовилася: “Я її вилікую, от побачите”. І, дійсно, щирими молитвами, наполегливим доглядом за хворою, глибокою незламною вірою зцілила вона свою годувальницю. Відтоді й зрозуміла - тепер зможу допомагати людям, позбавляти їх від страждань. Так вже багато років йдуть вони до неї кожен зі своїм болем. У когось нестерпно болить голова, у іншого крутять ноги, а хтось страждає безсонням. Віра Іванівна допомагає усім молитвами, забирає негативну енергію, бо багато що від неї залежить, адже у людини часто хворіє не тільки тіло - страждає душа. Чий-небудь недоброзичливий погляд, або відкрита ворожість, навмисне побажання лиха ближньому своєму дуже впливає на психологічний та фізичний стан людини, в цьому цілителька впевнена. Тому треба іти до людей з добром, нести у серці добро, дарувати його іншим, щиро бажати усім лише гарного, і воно повернеться до тебе, обов’язково повернеться, адже ти - людина, ти станеш добріша - світ буде добрішим.

Скільки на нашій дивовижній і прекрасній землі таких невідомих, незвичайних, талановитих? Хто вони - чарівники? А, може, просто люди з великими душами, що непомітно живуть у різних її куточках. Але вони є усюди: у кожному селі і у кожному місті, зберігають у своїх серцях любов до рідної Батьківщини, щедро дарують їй свою особливість, свій талант з безцінного джерела натхнення. Тому насправді душа нашого народу -невичерпна скарбниця прекрасного. А наші долі, тепло палких сердець, наша братерська любов - усе це разом і є нашою історією, нашим минулим та майбутнім, нашою пам’яттю - нашою Україною, яку ми можемо і повинні берегти!

Предыдущие статьи сайта
События Луганска
Неофициальный сайт ХК "ЛуганскТепловоз":
тепловозы, электровозы, электропоезда, пассажирские и грузовые вагоны, паровозы
Карта сайта
Письма админу сайта пишите на andsale@hotmail.com